|
 Ніколи не знаєш, де і коли зустрінешся зі смертю. Ти можеш не пити, не палити, кожного ранку робити зарядку і пити «Боржомі», можеш звести ризик потрапити в ДТП до мінімуму, якщо будеш користуватись міським транспортом та уважно переходити дорогу. Та, мабуть, у смерті є власний лист, за яким вмирають люди. І їй нецікаво, що хлопцю, у якого стався в автобусі інфаркт, було всього 19, а гості міста, яка випала з атракціону в парку Горького – 18.
Прокуратура вже порушила карну справу проти власника атракціону по статті «службова халатність, що спричинила тяжкі наслідки». Звичайно, можна поновити справедливість та покарати винних у смерті зовсім юної мешканки Львова, але її батьку – Івану Жага люку , це не поверне донечки Олі.
То що ж робити? Сидіти в куленепробивній камері та чекати, поки смерть прийде за вами? чи навпаки – влізати у всілякі авантюри, будучи впевненим, що смерть раніше за призначений вам час не прийде? Думаю, треба просто насолоджуватись життям, намагатись запам’ятати кожну щасливу мить та зробити так, щоб «на завтра» не залишилось важливих справ: таких як сказати мамі, що вона найкраща в світі… Завжди прощайте, бо завтра може вже не буде, кого прощати.
Саме таке життя прожив Андрій Михайлець, хлопець, якого не стало 13 квітня. За своє коротке життя він спас багатьох, працюючи на швидкій. Коли ж у нього зупинилось серце, поруч не було жодного лікаря. От така доля.
Дрончик, я ніколи не видалю тебе з телефонної книжки, в контакті та в серці ти назавжди залишишся моїм другом. Ти вже ніколи не станеш хрещеним батьком моєї дитинки, а я не відгуляю у тебе на весіллі. Хоча… Про що це я? Ти ж просто пішов в кіоск за пивом. Візьми і мені. Чернігівське світле.
Ліза Саліцька, Харків
|
ukr 
eng 
