|
|
Народе мій!
Невже у зубожінні жити звик?
Не соромно на долю нарікати,
Коли ти сам собі її створив?
Невже не бачиш,
Що розтрачуєш життя
На речі, що нікому не потрібні!
Прошу тебе!
Прокинься,
Бо страшне це забуття.
Прошу тебе,
Бо я у тебе вію.
Я знаю, що в когорті
Ми поліпшимо життя,
Що долю змінимо собі на краще.
Народе мій!
Повір, як вірю я,
Що все мине,
Що нас покине лихоліття,
Що крокувати будем впевнено в нове життя,
Лиш треба вірити, як вірю я!
Аскерова Юлія.
|
ukr 
eng 
